Григорій Палама
| Григорій Палама | |
|---|---|
| грец. Γρηγόριος Παλαμάς | |
.jpg) ікона початку XV ст. | |
| Основні відомості | |
| Народження | 1296 Константинополь |
| Країна: |  Візантійська імперія |
| Конфесія: | православ'я Константинопольського патріархату |
| Смерть: | 14 листопада 1359 |
| Салоніки | |
| Праці й досягнення | |
| Рід діяльності: | письменник |
| Основні інтереси: | теологія |
| Традиція/школа: | ісихазм |
| Титул: | архієпископ, святий |
| Значні роботи: | Список
|
| Попередники: | Феодір Метохіт |
| Послідовники: | Філофей І і Nilus Cabasilasd[1] |
| Додаткова інформація: | канонізований в 1368 році; мощі в Салоніках; 27 листопада (14) й друга неділя Великого посту; зарахований до Отців Церкви |
 Григорій Палама у Вікісховищі | |
Григорій Палама (грец. Γρηγόριος Παλαμάς, 1296 — 14 листопада 1359) — православний святий Ромеї, ісихаст-практик, здійснив довершене богословсько-теоретичне виправдання ісихазму. Був іноком на горі Афон, а пізніше архієпископом міста Солуня.
У грецькому місті Верія 20 грудня 2009 року відбулася святкова літургія, яку очолив архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім, під час якої відбулося причислення до лику святих всіх членів родини святого Григорія Палами: його батьків Констанція і Каллоніс, двох сестер Епіхаріс і Феодоти та двох братів Феодосія і Макарія[2].
Народився в Константинополі, в аристократичній родині. Автор трактату «Тріади на захист святих ісихастів» (в 1995 р. перекладені на російську мову В. Веніаминовим і видані того ж року в Москві видавництвом «Канон»). Відомий своєю полемікою з богословами Варлаамом Калабрійським, Григорієм Акиндіном та Никифором Григорою, про природу Світла Преображення. З 1350 р. мешкав у м. Солуні, де активно співпрацював з Миколаєм Кавасилою. В 1354 р. попав у полон до турків, але через рік був звільненим.
В 1368 р. Григорія Паламу було канонізовано у лику святителя, бо ще при житті сподобився об'явлень і мав дар зцілення. Патріарх Константинопольський Філофей написав його житіє і порядок церковної служби на його честь.
Святкування пам'яті 14 (27) листопада (день кончини). Пам'ять свт. Григорія Палами святкується за перехідною датою, на честь його діяльності у другу неділю Великого посту, що слідує за Торжеством Православ'я.
Як пише відомий православний богослов протоієрей Олександер Шмеман: «В досвіді „ісихазму“, в богослов'ї св. Григорія Палами оживає все передання Отців Церкви; в Боголюдському образі Христа і в дарах Св. Духа християнство розкривається як бачення обоженої повноти людського єства, а в ній „богопричасности“ всього у світі… Таке богослов'я самозречення і одинокого сходження до Бога навіть в плані церковного життя важливіше, впливовіше, аніж богослов'я „офіційне“. В „духоносних“ старцях Церква виявляє той полюс свободи від світу, свободи оцінки всього на світі, якого їй так не вистачає в тісному „шлюбі“ з Державою».
Незважаючи на спротив впливової на той час у Візантії партії «схоластів», після численних сперечань, протиборства і навіть переслідувань партія «паламітів» нарешті перемагає, а Костантинопільський Собор 1351 р. остаточно затверджує вчення св. Григорія про обоження, ісихію та «божественні енергії» як основу Православ'я. З цього часу ісихазм перестав бути винятково традицією ченців-пустельників. Він став бажаною практикою для всіх християн в їхньому повсякденному метушливому житті, а водночас перетворився на потужний церковно-політичний і культурний рух, що відкривало перед світовою цивілізацією нові обрії.
Офіційне утвердження ісихазму сприяло розвиткові не тільки антично-візантійської, але передусім слов'янських національно-самобутніх культур. Зокрема в Сербії за короля Стефана Душана (1336—1355), що безпосередньо їздив на Афон до преподобного Григорія Палами і був його відданим шанувальником, ісихазм не тільки проголошений офіційною доктриною, а під його впливом почала розвиватись самобутня сербська література, живопис та архітектура. До того ж 1346 р. після засудження «паламізму» візантійським патріархом-варлаамітом Іоаном, було проголошено автокефалію Сербської Церкви на чолі з власним патріархом-ісихастом Іоаникієм Печським. Ця подія, здійснена сербськими ісихастами-патріотами, вирішально відбилась на всій подальшій історії і культурі Сербії. Константинопольський патріарх-варлааміт у відповідь піддав «анатемі» короля Душана, патріарха Іоаникія і всю Сербську Церкву. Аналогічні події відбувались і в Болгарії, де патріархом на цей час був найближчий учень преподобного Григорія Синаїта — Феодосій Тирнівський. Саме цей святий старець-патріарх в 1352 р. здійснив визначний вчинок в історії Української Церкви — поставив для Києва окремого українського автокефального митрополита-ісихаста Феодорита (1352—1354) — на противагу московському митрополитові-варлааміту Феогносту (1328—1353), який не визнавав постанови Соборів. Митрополит Феодорит намагався об'єднати навколо Києва усі україно-литовські єпархії, в тому числі й Галичину, повсюди утверджуючи ідеали ісихазму і соборності. З цього періоду, власне, й слід починати відлік розмежування митрополії на Київську і Московську. Наступником митрополита Феодорита новий Константинопольський патріарх-паламіт поставив також митрополита-ісихаста Романа Київського (1354—1361), який приєднав до Київської Церкви Чернігівську і навіть Брянську єпархії, налагодив стосунки з єпархіями Тверською, Новгородською та Псковською, які також не хотіли підпорядковуватись Москві.
- (рос.)Омилии [Архівовано 8 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- (рос.)Триады в защиту священно-безмолвствующих [Архівовано 11 серпня 2011 у Wayback Machine.] (1338—1340)
- (рос.)Святогорский томос (1340)
- (рос.)О Божественном и обоживающем Причастии, или о Божественной и сверхъестественной простоте [Архівовано 3 липня 2014 у Wayback Machine.] (1341—1342)
- (рос.)О исхождении Святого Духа [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- (рос.)Исповедание Православной веры [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- (рос.)Письмо своей Церкви [Архівовано 3 липня 2014 у Wayback Machine.]
- (рос.)Памятники византийской литературы 9—14 вв., М., 1969. — С.366—374.
- Patrologia cursus completas, series graeca, accur. J. P. Migne. t. 150, P., 1865 (русск.пер.: Три творения. Новгород, 1895).
- (рос.) Омілія 39 произнесенная на литии, совершаемой по случаю эпидемии чумы [Архівовано 18 березня 2020 у Wayback Machine.].
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ [недоступне посилання з липня 2019 Святыми стали все члены семьи Григория Палама ana-mpa]
- Кривошеин В., «Аскетическое и богословское учение св. Григория Паламы» // Seminarium Kondakovianum VIII. Praha, 1936, s.99—154. (рос.)
- Бернацкий М. М. Григорий Палама. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2006. — Т. XIII. — С. 12-41. — ISBN 5-89572-022-6.(рос.)
- Иоанн Мейендорф, «Жизнь и труды св. Григория Паламы»: Введение в изучение. — Изд. 2-е, исправ. и доп. для русского перевода / Пер. Г. Н. Начинкина, под ред. И. П. Медведева, В. М. Лурье. — СПб.: Византинороссика, 1997. — XVI + 480 с. (Subsidia Byzantinorossica, 2) — ISBN 5-7684-0436-8. ISSN 1818-555X (печатная версия); ISSN 1818-5576 (онлайн версия [Архівовано 30 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — формат DjVu), то же самое [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] — формат html. Оригинальное название — фр. Jean Meyendorff. Introduction à l'étude de Grégoire Palamas. Paris: Éditions du Seuil, 1959. (рос.)
- Meyendorff J., Saint Grégoire Palamas et la mystique orthodoxe, P., 1959.(фр.)
- Палама, Григорій // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 463. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Григорій Палама // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Григорій Палама // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Григорій Палама- Григорий Палама (биография, библиография)(рос.)
